Розчепірена лапа древнього птаха тримає весільний торт —
біла пахощ, оманливий флер,
підступність невинності, в якій тихо зріє
непривітна планета — каштан. Павуче око,
ядро, що мріє про те, як почне ділитися.
Святковий торт розлетиться по всіх усюдах,
обпалена лапа скорчиться, стане рудою.
Сахнеться гуляння, потомлене й отупіле:
отруєно їжу, подружжя убито, зараза шириться
і шкіриться звідусіль. Він проник непоміченим
і тепер відзначає тріумф:
брунатний, як віл, шпичкастий, як ВІЛ —
вірус імунодефіциту літа.
